Твердиня Православ'я Закарпаття -
Ізький Свято-Миколаївський чоловічий монастир

ПЕРЕДМОВА
ЗАСНУВАННЯ МОНАСТИРЯ
МОНАСТИР В УРОЧИЩІ "КАРПУТЛАШ"
МОНАСТИР ЗА РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ
ВІДРОДЖЕННЯ МОНАСТИРЯ
ПРОСЛАВЛЕННЯ У СОНМІ СВЯТИХ СХИАРХІМАНДРИТА АЛЕКСІЯ (КАБАЛЮКА)
СУЧАСНИЙ СТАН МОНАСТИРЯ
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
ІЛЮСТРАЦІЇ

МОНАСТИР ЗА РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ

29 червня 1945 року в Москві був підписаний договір урядів СРСР і ЧССР про входження Закарпаття до складу Радянського Союзу.

22 жовтня 1945 року на засіданні Священного Синоду Руської Православної Церкви, яке проходило за участі представника Сербської Православної Церкви єпископа Мукачівсько-Пряшівського Володимира (Раїча), Мукачівська єпархія була приєднана до РПЦ[19].

Ізький Свято-Миколаївський монастир продовжував жити звичним життям, навіть не підозрюючи про близькі атеїстичні гоніння й закриття обителі.

Оскільки монастирська церква вже не вміщувала всіх богомольців, то під керівництвом архімандрита Матфея в 1945-1946 роках була збудована цегляна каплиця, що давала можливість усім бажаючим прилучатись до монастирських богослужінь. У каплиці зберігалась привезена з Антиохії святиня — ікона Божої Матері "Акафісна".

2 грудня 1947 року відійшов у вічність сповідник Православ'я схиархімандрит Алексій (Кабалюк), якого 5 грудня було поховано на монастирському кладовищі.

У 1950 році за 20 тисяч карбованців було закуплено для обителі великий тритонний дзвін.

Маючи 22, 26 гектарів землі, з якої 6 га було ріллі, 2 га - під забудовами, 12 га - лісу й один гектар - лугу, братія монастиря займалась землеробством та домашнім господарством. Окрім цього вони не залишали й інші ремесла, зокрема швацького, для якого придбали дві швейні машинки[20].

У 1953 році відійшов у вічність і архімандрит Матфей (Вакаров), якого було поховано біля могили схиархімандрита Алексія.

Новим настоятелем монастиря був обраний ігумен Антоній (Волощук), настоятель парафії у селі Горінчево[21].

До свого закриття Ізький Свято-Миколаївський монастир мав такі споруди:

1) храм Успіння Божої Матері із цегли 8 на 21 м²;
2) братський корпус із цегли, добудований до храму, 18 на 10 м² на 12 келій;
3) братський корпус із цегли 24 на 10 м² з 6 келій, кухні, трапезної та теплого храму на честь святого Іоанна Предтечі;
4) братський корпус із цегли 12 на 6 м² з 4 келій;
5) хлів 7 на 6 м²;
6) будинок дерев'яний 6 на 9 м² з 2 келій;
7) каплицю з цегли 5 на 7 м² для богослужінь у великі свята[22].

У 1955 році ігумен Антоній за його проханням був звільнений з посади настоятеля Ізького монастиря і призначений на парафію в Нижнє Селище. На вакантну посаду було призначено архімандрита Арсенія (Зейкана), духівника жіночого монастиря в Липчі.

Влада починає обкладати монастир грошовими та натуральними податками. Так, у 1954 році було здано державі 600 кілограмів зерна та 119 кілограмів м'яса.

На виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 16 жовтня 1958 року №1159 "Про монастирі в СРСР", виконком Хустської районної ради від 13 грудня 1958 року ухвалив рішення №303, за яким встановлювалося землекористування православним монастирям у визначеному розмірі, зайві землі передавались колгоспам району.

Ізькому Свято-Миколаївському чоловічому монастирю з площі 22, 26 гектарів землі залишили 1 га. Решту було передано колгоспу ім. Мічуріна с. Ізи.

Третій пункт рішення №303 зобов'язував бюро технічної інвентаризації до 15 грудня 1958 року провести інвентаризацію та оцінку монастирського майна й зняти поверхові плани з будівель, якими користуються монастирі та скити.

Зав. відділом колгоспного будівництва призначався відповідальним за те, щоб будівництво при монастирях велося лише за дозволом райвиконкому.

Фін. відділу доручалось укласти з монастирями договір на користування націоналізованими та муніципальними будівлями (крім церков) що є на території монастирів, а також заборонити монастирям застосовувати найману працю в кустарних майстернях і для обробітку землі.

А секретар райвиконкому М. М. Рущак до 1 лютого 1959 року був зобов'язаний вирішити питання про можливість скорочення монастирів та скитів на території Хустського району[23].

Через декілька місяців Хустський райвиконком ухвалив рішення про скорочення монастирів та скитів на території Хустського району. Зокрема, необхідність закриття Ізького Свято-Миколаївського монастиря нібито була зумовлена тим, що з боку населення було багато нарікань на адресу його насельників. А через те ченців потрібно перевести до одного з монастирів області за межі району, а приміщення передати колгоспу ім. Мічуріна.

"Доме наш, доме, куди нам подітися?!" — з жалем та сльозами промовляли насельники та прихожани Ізького монастиря у вересневі дні 1959 року, коли після свята Воздвиження Чесного Хреста Господнього відбувалось насильницьке закриття святині й вивезення ченців із обителі.

За час свого існування з Ізького Свято-Миколаївського чоловічого монастиря вийшло біля 70 ченців у священному сані (згідно із записами книги реєстрації братії в обителі до її закриття налічувалося 64 насельники), серед яких бути три архієреї (нині вже покійні): Блаженніший Дорофей (Філіп), митрополит Чеських земель і Словаччини;

Високопреосвященний Сава (Бабинець), архієпископ Полтавський і Кременчуцький та Преосвященний Кирил (Мучичка), єпископ Михайлівський (Словаччина)24. Декілька постриженників Ізької обителі поселились на Святій Горі Афон, де й поховані25. Постійно проживало в монастирі в різні часи від 10 до ЗО чоловік братії. У 70-х роках XX віку бульдозерами були знесені майже всі будови монастиря і на їх місці була побудована радянською владою протитуберкульозний диспансер-лікарня.

наверх