Шанування святих ікон

Починаючи з IX століття, перша неділя Великого посту в Православній Церкві називається Неділею Торжества Православ'я. Сьомий Вселенський собор, який відбувся тоді, раз і назавжди ствердив вчення про шанування святих ікон і молитовне поклоніння їм.
У постанові святих отців говориться, що честь, яку віддаємо святим іконам, належить не дошці, а зображеному на ній святому лику; що молитовне поклоніння належить першообразу, тобто, вклоняючись святій іконі, ми вшановуємо того небесного покровителя і молитвеника, якого на ній зображено. Вчення про святі ікони було завершенням формулювання православних вірувань, заснованих на Божественному Одкровенні, на вченні апостолів, переданні святих отців. Тому й нинішне свято отримало назву «Торжество Православ'я».
Звернемося тепер до святих ікон. Хто ж перший почав зображати Господа, Божу Матір, святих угодників, котрих ми бачимо в святих храмах, маємо вдома? Перші зображення не були результатом рук людських. Сам Господь Ісус Христос залишив відбиток свого пречистого лика на обрусі, полотні, й послав це зображення Едеському князеві Авгарію, щоб зцілити його від хвороби.
Невидимий і незбагнений Дух Святий, прийнявши образ голуба, в цьому образі свідчив слово Бога Отця, що в Йордані хрестився Бог Син. Він же прийняв образ видимих вогненних язиків, зійшов у цьому вигляді на святих апостолів у день П'ятдесятниці, давши їм владу проповідувати, відпускати і в'язати гріхи людські.
Першим із людей, хто дав нам приклад зображення на іконі, був святий євангеліст Лука. Він написав образ Богоматері, про котрий Сама Пречиста сказала: «З цим образом перебуватиме благодать Моя і сила».
Таким є початок зображень Господа Ісуса, Бога Духа Святого, Божої Матері. Чому ж було не наслідувати цього прикладу? Як можна було не зображати християнам Хреста, на якому був розіп'ятий заради нашого спасіння Христос, і котрий став знаряддям нашого спасіння? Воскрес Ісус із гробу. Як було не показати першим християнам, що відкритий гріб - знак не тільки смерті, але й воскресення після неї?
Будучи безгрішним, Господь поніс на Собі наші гріхи. Він дійсно Агнець Божий, Котрий взяв на Себе гріхи світу (Ін. 1, 29), і ніщо не перешкоджало християнам зображати для нагадування цього Агнця або Пастиря, Котрий несе на Своїх плечах вівцю.
З найперших часів місця молитовних зібрань християн відзначалися особливими зображеннями: то святого Хреста, то Агнця, то Пастуха, то риби (бо букви грецького найменування її є початковими літерами Імені Ісуса Христа), то трапези з переломлюванням хліба. Іконописні зображення отримали широке поширення особливо тоді, коли свята віра християнська перемогла поганський світ і стала поширюватись.
Чи потрібні нам святі зображення? Чи ми можемо і без них духом та подумки підноситися до Бога, до неба?
Якщо в буденному житті нам необхідно нагадувати про наші земні обов'язки, то тим більше в житті духовному ми потребуємо нагадування про наших небесних молитвеників. При нашій марноті, неуважності й огрубінні, при всій нашій плотськості зображення святих надзвичайно необхідні. Багато хто знає, як часто самий лише вид святої ікони стримував людей від пороку чи злочину.
На святих іконах, як у живих ликах, зображено шанованих нами молитовників та заступників перед Богом. Розглядаючи картину, ми милуємося не полотнищем, на якому вона зображена, а нею самою. Читаючи написане чи надруковане, ми думаємо не про папір, а про те, що на ньому написано. Розглядаючи фотографію, цікавимося особами, зображеними на ній, а не плівкою.
Те ж саме можна сказати і про ікони. Шануючи ікони, ми шануємо зображених на них святих, підносячись думкою до неба і до того угодника Божого, нашого молитвеника й заступника, який живе там.
Чи варто говорити про чудотворність святих ікон, про чудесну дію багатьох із них, особливо ікон Пресвятої Богородиці? Краще подякувати Богові, Його Пречистій Матері і всім святим за милість, молитви та співчуття до нас, грішних. Чудотворні дії багатьох ікон - чи не найкращий доказ їхньої святості й необхідності для нас?
Прославимо Господа і всіх Його святих в їхніх іконах. «Пречистому Твоєму образу покланяємося, Благий, просячи прощення гріхів наших... радістю наповнив єси все, Спасе наш, прийшовши спасти світ». Амінь.