| |
Шанування святих ікон
Починаючи з IX століття, перша неділя Великого посту
в Православній Церкві називається Неділею Торжества Православ'я. Сьомий
Вселенський собор, який відбувся тоді, раз і назавжди ствердив вчення
про шанування святих ікон і молитовне поклоніння їм.
У постанові святих отців говориться, що честь, яку віддаємо святим іконам,
належить не дошці, а зображеному на ній святому лику; що молитовне поклоніння
належить першообразу, тобто, вклоняючись святій іконі, ми вшановуємо того
небесного покровителя і молитвеника, якого на ній зображено. Вчення про
святі ікони було завершенням формулювання православних вірувань, заснованих
на Божественному Одкровенні, на вченні апостолів, переданні святих отців.
Тому й нинішне свято отримало назву «Торжество Православ'я».
Звернемося тепер до святих ікон. Хто ж перший почав зображати Господа,
Божу Матір, святих угодників, котрих ми бачимо в святих храмах, маємо
вдома? Перші зображення не були результатом рук людських. Сам Господь
Ісус Христос залишив відбиток свого пречистого лика на обрусі, полотні,
й послав це зображення Едеському князеві Авгарію, щоб зцілити його від
хвороби.
Невидимий і незбагнений Дух Святий, прийнявши образ голуба, в цьому образі
свідчив слово Бога Отця, що в Йордані хрестився Бог Син. Він же прийняв
образ видимих вогненних язиків, зійшов у цьому вигляді на святих апостолів
у день П'ятдесятниці, давши їм владу проповідувати, відпускати і в'язати
гріхи людські.
Першим із людей, хто дав нам приклад зображення на іконі, був святий євангеліст
Лука. Він написав образ Богоматері, про котрий Сама Пречиста сказала:
«З цим образом перебуватиме благодать Моя і сила».
Таким є початок зображень Господа Ісуса, Бога Духа Святого, Божої Матері.
Чому ж було не наслідувати цього прикладу? Як можна було не зображати
християнам Хреста, на якому був розіп'ятий заради нашого спасіння Христос,
і котрий став знаряддям нашого спасіння? Воскрес Ісус із гробу. Як було
не показати першим християнам, що відкритий гріб - знак не тільки смерті,
але й воскресення після неї?
Будучи безгрішним, Господь поніс на Собі наші гріхи. Він дійсно Агнець
Божий, Котрий взяв на Себе гріхи світу (Ін. 1, 29), і ніщо не перешкоджало
християнам зображати для нагадування цього Агнця або Пастиря, Котрий несе
на Своїх плечах вівцю.
З найперших часів місця молитовних зібрань християн відзначалися особливими
зображеннями: то святого Хреста, то Агнця, то Пастуха, то риби (бо букви
грецького найменування її є початковими літерами Імені Ісуса Христа),
то трапези з переломлюванням хліба. Іконописні зображення отримали широке
поширення особливо тоді, коли свята віра християнська перемогла поганський
світ і стала поширюватись.
Чи потрібні нам святі зображення? Чи ми можемо і без них духом та подумки
підноситися до Бога, до неба?
Якщо в буденному житті нам необхідно нагадувати про наші земні обов'язки,
то тим більше в житті духовному ми потребуємо нагадування про наших небесних
молитвеників. При нашій марноті, неуважності й огрубінні, при всій нашій
плотськості зображення святих надзвичайно необхідні. Багато хто знає,
як часто самий лише вид святої ікони стримував людей від пороку чи злочину.
На святих іконах, як у живих ликах, зображено шанованих нами молитовників
та заступників перед Богом. Розглядаючи картину, ми милуємося не полотнищем,
на якому вона зображена, а нею самою. Читаючи написане чи надруковане,
ми думаємо не про папір, а про те, що на ньому написано. Розглядаючи фотографію,
цікавимося особами, зображеними на ній, а не плівкою.
Те ж саме можна сказати і про ікони. Шануючи ікони, ми шануємо зображених
на них святих, підносячись думкою до неба і до того угодника Божого, нашого
молитвеника й заступника, який живе там.
Чи варто говорити про чудотворність святих ікон, про чудесну дію багатьох
із них, особливо ікон Пресвятої Богородиці? Краще подякувати Богові, Його
Пречистій Матері і всім святим за милість, молитви та співчуття до нас,
грішних. Чудотворні дії багатьох ікон - чи не найкращий доказ їхньої святості
й необхідності для нас?
Прославимо Господа і всіх Його святих в їхніх іконах. «Пречистому Твоєму
образу покланяємося, Благий, просячи прощення гріхів наших... радістю
наповнив єси все, Спасе наш, прийшовши спасти світ». Амінь.
|
|